Тінь

Вона була ТІННЮ. Могла приймати форму будь-чого. Така собі робота на посаді - "ТІНЬ на проміжку стіни будинку №6, на вулиці з тополею і березовим острівцем". Ось, голуб пролетів і покинув її на краєчку біля самого неба. А тільки що мала дівчинка, яка пробігла наздоганяючи м'яч. А тепер листок, що падав з тополі. Ох, аби встингнути бути і тим чоловіком, що з поважним виглядом крокує додому. А там юрба школярів з веселим сміхом біжить у безтурботності. Чорний пес з прозоро-добрими  очима зупинився біля стіни і подивився на неї, а вона посміхнулась йому, адже так рідко хтось звертає на неї увагу." А даремно" - думала вона - " от що б вони всі робили, аби мене не було? Я ж їм показую їхні миті. Якими вони є там, по той бік." Все ж, в неї була улюблениця. Дівчина, яка не соромилась посидіти біля тополі. Вона ніжно приймала її форму і все намагалась зрозуміти її зміст. Іноді дівчина посміхалась. Ні не ТІНІ. Сама собі. І тоді ТіНЬ намагалась увібрати в себе ту посмішку, але і це їй не дуже вдавалось. Тоді, вітер грався волоссям дівчини і ТІНЬ обожнювала такі моменти. Одного вона не розуміла - Чому дівчина, так схожа на неї, завжди сама?

Ось, так вона і жила – від світла до світла. А ще ці ліхтарі! Ну чому завжди щось ставалось з лампами у ліхтарях? То їх розбивали, то вони перегорали, то їх вимикали з ціллю економії. Бути тінню вночі, від світла ліхтаря, що м’яко поєднувався з місячним сяйвом, то було ніби відпочивати на курорті. Хоча вона і не знала, що означає «відпочивати на курорті». Одного разу їй запропонували перейти на елітну стіну ресторану в центрі міста. Там просто стався нещасний випадок з поважним представиником древнього роду Тіней, в стіну ресторану врізалась якась машина дорогущої марки. Ні, вона не могла вбити поважну Тінь, але це зробив п’яний водій машини, який після інциденту вийшов з неї і, так би мовити, випорожнився прямо на Тінь від фар. Моральний шок, який отримала поважна Тінь, був настільки великим, що він відмовився працювати назавжди. Тепер ніхто не хотів там перевтілюватись. Звичайно, у ТІНІ з будинку №6 таких інцидентів було купа, були і гірші, але вона не хотіла покидати своє місце. Вона відчувала, що тут вона така, якою є її душа. Тобто, проста, вільна і трошки сумна. Згодом, вона дізналась, що на елітне місце взяли, якусь молоду сучку, яка зналась на  п’яних водіях дорогих авто. А ще, десь там глибоко глибоко, де розум відступає, а відчуття стають такими сильними, що серце пульсує в такт планетам, десь там, вона знала, що любить ту дівчинку під тополею.

Чи були у ТІНІ друзі? І чи бувають у Тіней, взагалі, друзі? Бувають. Але не в неї. Так сталось, що вона не любила собі подібних. Вже потім, коли пройдуть сотні років, вона зрозуміє, що не любила вона, насамперед, себе. Одного разу вона зачинила клапан серця і посміхнулась цьому.Так і вийшло -  вічно ніжно посміхається, але ніколи немає адресата тієї любові ніжної.

ТІНЬ кохала. Один раз. Все було банально і сонце крутилось повільніше, і вітер несподівано зранку зробив комплімент, щодо густоти і яскравості тіні від ворони на тополі. І він. О, який він був прекрасний і пластичний. Він – Тінь-скок. Це такий різновид Тіней. В нього не було постійного місця роботи і він міняв об’єкт, як тільки цей бовдур  ставав йому огидним. Тінь-скок бував у багатоьх країнах і був занадто цікавим. Коли ТІНЬ побачила його, вона подумала, що тепер варто померти назавжди. Не було роману. Були навколознущання і романтична дурня – поки він не знудився. От і все. Хм, а що може статися з парочкою Тіней? НІЧОГО. Коли вона зрозуміла, що він більше не прийде, чи то не прискаче, то розсердилась на себе і, навіть, прийняла форму їжака, замість кота. Добре, що хоч ніхто не помітив.

Сміялась ТІНЬ, як і кохала, один раз у житті. Тоді вона збожеволіла. Був ураган, лив квадрилітровий дощ, вітер саме йшов від чергової коханки і листя разом з деревами описували кола. Скло, каміння, якийсь одяг, періодична і не дуже преса з брошурами і буклетами, зовнішня реклама, палатки, пластикові пакети, лимони, кішка, горобці – все у вівсяній каші летіло в броунівсько-упорядкованому русі. ВОНА так сміялась, що розірвалась на кількасот шматочків. А вилікував її на наступний день сміх п’ятирічного білоголового хлопчика. Безжально світило сонце і, здавалося, що світ помер і знову народився у вигляді цього хлоп’яти. Звідки було знати простій ТІНІ на будинку №6, що той білоголовий, то і був світ. Він навмисно сміявся в той день, щоб перевірити, чи хтось тут ще здатен почути сміх.

Таким було життя. Ні кольорів, ні запахів, лиш заплющені очі дівчинки під тополею. Так вона запускала краплину ТІНІ в себе. Хлоп, і вії забирають щось невловиме, а потім стрімко випускають.За мить ТІНЬ могла доторкнутись до мрій і текстів дівчинки, відчути ненависть і самопожертву, тепло і підступність, жах і червоне. Їй це дуже подобалось.

А якось, дівчинка померла і перетворилась у дзеркалі на когось далекого собі, а головне ЇЙ. ТІНЬ на будинку бажала теж померти. Але бажання не входять в палітру життя тіней.

Вона стала тінню.